Звідки взялося слово Україна?

Походження слова Україна
Можливо, одні з найбільш надуманих понять відносно України є пояснення в Інтернеті: ”Звідки взялося слово Україна” або ”Походження слова Україна”. Щоб знайти свою відповідь на це питання ми почнемо з незаперечного, науково доведеного, свідчення найпершої згадки цеї назви, яка вказує її на використання виключно до згаданих земель. Це карта України 1648 року, Вільяма де Боплана [9].
	Подібно картам тих років, ця карта має написи латинською мовою. Вона має заголовок: ”Загальний план степової рівнини, широко відомої як Україна: з прилеглими провінціями” (Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis). Особлива цінність цього свідчення полягає в тому що назва ”Ukraina” ще не є офіційною, а тільки входить у офіційні документи, судячи за формою представлення: ”широко відомої як”. Ця карта орієнтована північчю до низу, але це не заважає визначити що на ній зображується територія сучасної України.
Приведена карта зроблена на замовлення Польщі, для земель попавших під її владу, які до цього увійшли до складу Речі Посполити у 1569 році [1]~[2]. Отже, історію назви треба шукати в польській мові. Слово ”Ukraina” в польській мові може бути складеним з префіксу та кореня U+kraina або злиттям з прийменником. У першому випадку цей префікс може пертворити іменник в дієслово, або змінити форму дієслова чи дієприкметника. Приклади використання префікса ”u” у польській мові: czesać - гребінець uczesać - зачесати srebro - срібло usrebrz - посріблити leczyć - лікувати uleczyć - вилікувати prać - мити / прати uprać - вимити / випрати Два останні приклади неможливо точно визначити за призначенням, оскільки Українська мова, подібно іншим слов’янським, має недорзвинену граматику. Слов’янський топонім ”kraina” (країна - жіночого роду) може означати країну або край (регіон). Більш вживана форма чоловічого роду ”kraj” (край) може мати більше значень: місцевість, регіон, країна, околиця (окраїна), провінція. Значення окраїна або провінція не піходять до пояснення назви Україна, оскільки заголовок карти 1648 року вказує на Україну з вже прилеглими окраїнами: ”cum adjacentibus provinciis”. Отже, назва утворена як дієприкметник може стосуватись слів ”країна” або ”регіон” двома наступними шляхами: 1) За допомогою префіксу ”u” cлово ”країна” (держава) набуває значення ”удержавити” (наданти державний статус). Подією, яка передувала створеренню вказаної карти і має пряме відношення до значення цього слова, є указ про реєстрацію українських козаків на цих землях. Реєстрові козаки присягали польскому королю і ставали державними (”удержавленими”) воїнами [11]. 2) У випадку злиття прийменника з іменником U+kraina, цей прийменник має значення ”у” або ”в”. Звертаючись до словників старожитніх слів польської мови у назвах та прізвищах [3]~[4], можна натрапити на вживання слів ”krajowi” та сполучення ”u krajowi” у якості прикметника ”місцеві”. Тлумачення такого вживання також має місце в сучасних словниках: Історичним підгрунтям такого шляху виникнення назви приєднаних територій є їх правове становище, яке відрізняло їх від польського населення [11]. Це правове становище було місцевим і обмежувало права мешканців цих земель. При злитті прийменника з прикметником таке сполучення тлумачиться як ”українська” (ймовірно мова): Коли перетворити прикметник ”ukrajowi” на власну назву ”ukrajowia”, ми отримаємо наступний переклад: Історично використання терміну ”крайова” могло мати значення як регіональна так і державна. В давні часи адміністративний поділ Польщі складався з воєводств. Воєводство мало свою регіональну армію і командуючого (воєводу), який підпорядковувався королю. Магнати мали свої військові сили охорони, які не були державними. Отже слово ”крайові” могло використовуватись в обох значеннях, державні або місцеві які підпорядковані державі. Сучасний приклад такого подвійного використання має місце у США. Коли америкаці кажуть ”університет штату” (state university) це може означати: Університет певного штату, який вказується Державний університет любого штату, щоб вказати що це не приватний Для з’ясування який з двох вказаних шляхів утворення слова Україна є більш вірогідним, потрібно дослідити польські архіви листування та розпоряджень тих часів. Це дасть змогу виявити спосіб вживання слова у реченнях.

Інші назви
Існують інші назви, в яких люди шукають “Звідки взялося слово Україна?“. В першу чергу це слова Малоросія та Великоросія. Ці назви вигадані династією Романових, як пререписування історії та підміна поняття Мала Русь і Велика Русь, які виникли у 13-му столітті. Датою офіційної появи назви Мала Русь вважається 20 жовтня 1335 року, коли князь Галицький та Волинський Юрій Другий Болеслав у грамоті до великого магістра Німецького ордена Дітріха, називав себе ”duxtotius Russi; Minoris” (”князь всія Малъія Русі”) [5]. Суть такої назви полягала у поділі епархій. Галицька метрополія, створена 1303 року, складалась з шести єпархій: галицької, перемишльської, володимиро-волинської, холмської, луцької та турівської (територія сучасної Білорусії). Всі ці землі входили до складу Галицько–Волинського князівства. Так на Русі з'явилося два митрополити і Русь, волею візантійського патріарха, формально розділилася на Малу та Велику. Мала – 6 єпархій. Велика – 19 єпархій. Великою Руссю називалися єпархії під владою київського митрополита [5]. Згодом метрополит київський переїхав з Києва, що занепав, в процвітаючий Володимир. В 1325 році київський патріарх переїзджає до Москви, що бурхливо розвивалась за рахунок поборів [10], а Київ тільки формально залишався духовною столицею. Це видно з титула яким величали метрополита, який вже сидів у Москві: “Метрополітъ Кіевскій, Малой і Усія Русі“, де “Малой“ відносилось до Галицько–Волинського князівства. Всі інші використання цього імені не мають історичного грунту і спростовані сучасними генетичними дослідженнями етнічних груп. Кордон Малої Русі (Галицько-Волинської єпархії) та Великої Русі (Київської єпархії) не вказує на етнічні зміни. Як бачимо, вигадані імперською пропогандою слова Малоросія та Великоросія так спотворили своє первісне значення, що їх вживання вносить плутанину.

Інші назви

Існують інші назви, в яких люди шукають “Звідки взялося слово Україна?“. В першу чергу це слова Малоросія та Великоросія. Ці назви вигадані династією Романових, як пререписування історії та підміна поняття Мала Русь і Велика Русь, які виникли у 13-му столітті.
   Датою офіційної появи назви Мала Русь вважається 20 жовтня 1335 року, коли князь Галицький та Волинський Юрій Другий Болеслав у грамоті до великого магістра Німецького ордена Дітріха, називав себе ”duxtotius Russi; Minoris” (”князь всія Малъія Русі”) [5].
   Суть такої назви полягала у поділі епархій. Галицька метрополія, створена 1303 року, складалась з шести єпархій: галицької, перемишльської, володимиро-волинської, холмської, луцької та турівської (територія сучасної Білорусії). Всі ці землі входили до складу Галицько–Волинського князівства. Так на Русі з'явилося два митрополити і Русь, волею візантійського патріарха, формально розділилася на Малу та Велику. Мала – 6 єпархій. Велика – 19 єпархій. Великою Руссю називалися єпархії під владою київського митрополита [5].
   Згодом метрополит київський переїхав з Києва, що занепав, в процвітаючий Володимир. В 1325 році київський патріарх переїзджає до Москви, що бурхливо розвивалась за рахунок поборів [10], а Київ тільки формально залишався духовною столицею. Це видно з титула яким величали метрополита, який вже сидів у Москві: “Метрополітъ Кіевскій, Малой і Усія Русі“, де “Малой“ відносилось до Галицько–Волинського князівства. Всі інші використання цього імені не мають історичного грунту і спростовані сучасними генетичними дослідженнями етнічних груп. Кордон Малої Русі (Галицько-Волинської єпархії) та Великої Русі (Київської єпархії) не вказує на етнічні зміни.

Як бачимо, вигадані імперською пропогандою слова Малоросія та Великоросія так спотворили своє первісне значення, що їх вживання вносить плутанину.

Інші тлумачення того “Звідки взялося слово Україна?“
Найбільш солодка московському вуху версія появи назви Україна це слово “окраїна“. Цим тлумаченням настільки довго “пригощали“ цивілізований світ, що він потребує реабілітації, яку застосовують після тоталітарної релігійної секти. Не останнім є вплив нейро-лінгвістичного зомбування співзвучністю “Україна-окраїна“. Хибність цеї версії така, що не потребує ніяких додаткових джерел для її спростування. У попередньому розділі було звернення до історії Галицько–Волинського князівства, до якого входило місто Перемишль [5]. Тепер це територія Польщі, а місто називається Przemyśl. Ці землі імперія подарувала Польщі. Відстань від Києва до Перемишля це території двох середніх за розміром європейських держав. При цьому ті віддалені регіони не називають окраїною, а настирливо ліплять цю назву до центральної України. Може прихильники цеї версію покладаються на інші історичні періоди? Якщо використання назви Україна, отримало найбільшого поширення за часів династії Романових, то варто розгянути географію цього періоду. Польща входить до складу Російської Імперії. Західна окраїна імперії лежить десь далеко за річкою Вісла [7]. Це така відстань від Києва, що ця версія стає нісенитницею. Останнім гвіздком у труну версії “окраїна“ є заголовок карти 1648 року [9]. Якщо у заголовку цеї карти замінити слово “Україна“ на “Окраїна“ то замість: “Україна з прилеглими окраїнами“ (Ukraina: cum adjacentibus provinciis) ми отримаємо: “Окраїна з прилеглими окраїнами“ (Provincia: cum adjacentibus provinciis) Це звучить так безглуздо, що потребує ніякої критики. На відміну від версії “співзвучників“ (окраїна), сучасні версії від релігійних літописів цікавіші, бо мають історичний документ як предмет дискусії. Слово “украйни“ знайдено в Пересопницькому Євангелію 1556 року. До цього теж знаходили рукописи тих віків з подібними словами схожими на слово Україна. У них є три загальні вади в нехтуванні наступним: Слово не вписується в суть висловлюваної думки. Так, в Євангелії 1556 року мова йде про околиці (окраїни) Єрусалиму. При чому тут Україна? Слов'янські мови використовують слово край або країна як у жіночому так і чоловічому роді у значеннях: країна, околиця, край, регіон, місцевість. Рукописи тих часів часто мають злиття прийменникі та/або сполучників з іменником. Так, в Іпатіївському літописі перед словом “оукрайна“ шановні дослідники не звернули увагу на слово “онемже“ = о нем же (про нього ж). Це могло б підказати, що слова треба поділити по частинам мови перед їх тлумаченням. Інші подробиці такого спростування можна знайти в приведених джерелах [8].

Інші тлумачення того
“Звідки взялося слово Україна?“

Найбільш солодка московському вуху версія появи назви Україна це слово “окраїна“. Цим тлумаченням настільки довго “пригощали“ цивілізований світ, що він потребує реабілітації, яку застосовують після тоталітарної релігійної секти. Не останнім є вплив нейро-лінгвістичного зомбування співзвучністю “Україна-окраїна“.
   Хибність цеї версії така, що не потребує ніяких додаткових джерел для її спростування. У попередньому розділі було звернення до історії Галицько–Волинського князівства, до якого входило місто Перемишль [5]. Тепер це територія Польщі, а місто називається Przemyśl. Ці землі імперія подарувала Польщі. Відстань від Києва до Перемишля це території двох середніх за розміром європейських держав. При цьому ті віддалені регіони не називають окраїною, а настирливо ліплять цю назву до центральної України. Може прихильники цеї версію покладаються на інші історичні періоди?
   Якщо використання назви Україна, отримало найбільшого поширення за часів династії Романових, то варто розгянути географію цього періоду. Польща входить до складу Російської Імперії. Західна окраїна імперії лежить десь далеко за річкою Вісла [7]. Це така відстань від Києва, що ця версія стає нісенитницею.
   Останнім гвіздком у труну версії “окраїна“ є заголовок карти 1648 року [9]. Якщо у заголовку цеї карти замінити слово “Україна“ на “Окраїна“ то замість:
“Україна з прилеглими окраїнами“ (Ukraina: cum adjacentibus provinciis)
ми отримаємо:
“Окраїна з прилеглими окраїнами“ (Provincia: cum adjacentibus provinciis)
Це звучить так безглуздо, що потребує ніякої критики.

На відміну від версії “співзвучників“ (окраїна), сучасні версії від релігійних літописів цікавіші, бо мають історичний документ як предмет дискусії. Слово “украйни“ знайдено в Пересопницькому Євангелію 1556 року. До цього теж знаходили рукописи тих віків з подібними словами схожими на слово Україна. У них є три загальні вади в нехтуванні наступним:

Слово не вписується в суть висловлюваної думки. Так, в Євангелії 1556 року мова йде про околиці (окраїни) Єрусалиму. При чому тут Україна?

Слов'янські мови використовують слово край або країна як у жіночому так і чоловічому роді у значеннях: країна, околиця, край, регіон, місцевість.

Рукописи тих часів часто мають злиття прийменникі та/або сполучників з іменником. Так, в Іпатіївському літописі перед словом “оукрайна“ шановні дослідники не звернули увагу на слово “онемже“ = о нем же (про нього ж). Це могло б підказати, що слова треба поділити по частинам мови перед їх тлумаченням.

Інші подробиці такого спростування можна знайти в приведених джерелах [8].

Неприйнятне пояснення назви України Висновки
Не зважаючи на легкість з якою руйнуються спростовані тут версії походження слова Україна, запропонована версія є неприйнятною. Що в ній не так? Вона руйнує поширений стереотип що Москва це Велика Русь, а Україна це невеликий придаток з поселенцями (украми) на околиці імперії. Якщо, слово Україна це тільки інша назва Великої Русі змінена поляками, то ті хто сьогодні називає виключно себе “русские“ та “великороссы“ використовують чуже ім'я. Це твердження може виглядати занадто радикальним, бо у сьогоднішній інформаційній війні перемагає кількість, а не якість. Давайте пошукаємо якісну підтримку цеї думки. Це має бути незалежна сторона, не Україна чи Росія, та науковий підхід (науково рецензовані роботи) з опорою на незалежні історичні джерела. Такі роботи є, але це книги (вчені люди старомодні), а не популярні веб сайти.
	Одна з них це наукова робота Фейти Хілліс “Діти Русі: Правобережна Україна та винахід російської нації“ (2013 ISBN: 9780801469268). Ця книга вказується першою для студентів англомовних університетів [6]. Те що виглядає неприйнятним для зомбованого слов'янського світу, вже давно досліджено, доведено і викладено у доступній для підручника формі. Отже, розглядаєме тут походження слова Україна, не єдине у своєму радикалізмі і має право на неупереджений розгляд. На відміну від інших, ця версія не тільки забеспечена розгорнутою логікою словотворення, але й трьома шляхами підтвердження: Наявність друкованих словників польської мови у різних країнах та роках публікації [3]~[4]. (Посилання на Інтернет словник зроблено тільки для зручності швидкої перевірки). Відповідні до значення слова історичні події згадані у різних незалежних джерелах [1]~[2]. Час появи слова у широкрому вжитку у різних незалежних джерелах, найпершим з яких вважається карта 1648 року (заголовок на малюноку знизу) [9].

Цитування та посилання

[1]	Джерело:	Україна - Литовське та Польське правління. Британіка (англійською)
[2]	Джерело:	Війна в Україні - Україна перед Першою світовою війною. Університет Коннектикуту 1921 рік (англійською).
*	Дзеркало:	Україна під управління Речі Посполити Університет Коннектикуту 1921 рік (англійською).
[3]	Джерело:	Polski słownik objaśniający. Польський тлумачний словник (польський)
[4]	Джерело:	Odkryć pochodzenie nazwisk. Поясння походження прізвищ (старожитні слова, польський)
[5]	Джерело:	Походження поняття Малоросія. Дмитро Шарко, 2019 (Російською).
*	Дзеркало:	Походження назви Мала (Малоросія) та Велика Русь Дмитро Шарко, 2019 (Російською).
[6]	Джерело:	Діти Русі: Правобережна Україна та винахід російської нації. Фейт Хілліс 2013 (англійською). ISBN: 9780801469268
[7]	Джерело:	Етнографічна карта Російської Імперії по Рітіху та Венюкову Санкт-Петербург: Ільїн, 1862 рік
*	Дзеркало:	Етнографічна карта Російської Імперії по Рітіху та Венюкову Санкт-Петербург: Ільїн, 1862 рік
[8]	Джерело:	Слово і назва Україна: від Київського літопису до Богдана Хмельницького Данило Стаценко, Історична Правда 2021
*	Дзеркало:	Слово і назва Україна: від Київського літопису до Богдана Хмельницького Данило Стаценко, Історична Правда 2021
[9]	Джерело:	Загальний план степової рівнини, широко відомої як Україна: з прилеглими провінціями 1648, Вільям Ле Вассер де Боплан (орієнтована північчю до низу)
*	Дзеркало:	Карта України 1648 року, Вільям де Боплан (орієнтована північчю до низу), бібліотека конгресу США
[10]	Джерело:	Як московські князі заробляли на зборі податі для Золотої Орди (російська) Олександр Костюхін “Вічовий Дзвін“ 2017, Росія
*	Дзеркало:	Як московські князі заробляли на зборі податі для Золотої Орди (українська, переклад з російської) Олександр Костюхін “Вічовий Дзвін“ 2017, Росія
[11]	Джерело:	Утворення реєстрового козацтва та його правове становище
*	Дзеркало:	Утворення реєстрового козацтва та його правове становище
*Дзеркало: Дзеркало це архів який містить той самий документ, що й джерело на час публікації зі збереженням всіх атрибутів право-володіння. Під час інформаційної війни деякі документи можуть зникнути з публічного доступу Інтернету. Саме тому найважливіші документи скопійовано в архів дзеркала.

Володимир Рачинський, Мережева Студія Скіф 2019-2024