У перші десятиліття після завоювання Русі Орда провела перепис місцевого населення та встановила як податок 10% від доходу русичів. Були також окремі податки на оранку землі, мости, утримання чиновників-татар, одноразові військові виплати. Загалом вони становили до 20% доходів. Дань спочатку збирали ординські баскаки, а середини XIV століття монополію на збір податків з усієї Русі віддали Москві. Московські князі залишали собі 6-12% від зібраної податі, і це дозволило провести централізацію Русі.

Про те, якими були податки та їх величина, чому під час ярма піднялася Москва розповідається в книзі німецького історика, східознавця, тюрколога, фахівця з історії монголів Бертольда Шпулера "Золота Орда. Монголи на Русі 1223-1502", видавництво Центрполіграф, 2017. В ознайомлювальних цілях ми наводимо витяги з книги з цієї теми.

Величина податків

Найбільший розмір податі татари Золотої Орди отримували від Русі, хоча часом у порівнянні з тим, що мали Ільхани в Ірані, він і був нижчим. Наприклад, у 1384 році кожне російське село виплачувало по половині рубля, або половині, що становило значну суму. Без цієї фінансової опори економіка Орди не змогла б розвиватися.

Спочатку на Русі, як і в Ірані, стягування податі відбувалося неорганізовано. Гуюк і Бату просто послали до російських сіл "сарацина" (арабського чиновника), який сильно завищив розмір виплат, стягуючи данину в різній, переважно натуральній формі. Натуральні виплати складалися із шкур ведмедів, чорних бобрів, соболів, чорно-бурих лисиць та інших товарів. Неплатоспроможних людей гнали в рабство. Татарські збирачі податі в 1237 зажадали в Рязані віддати їм десятину і всіх коней.

Таке свавілля, яке відбувалося на самому початку навали, незабаром було припинено. Бату привіз від великого хана фахівця з організації стягування податі на ім'я Нусал, який пізніше наводив лад у цьому питанні і в Персії. Першу оцінку розмірів регулярних виплат татари зробили 1257 року вже за Берку. Тоді за розпорядженням великого хана по всій Русі стали роз'їжджати державні татарські чиновники, звані баскаки. За свідченням російських літописів, найактивніше вони діяли в районах Мурома, Рязані, Суздаля та Володимира.

Баскаки з допомогою спеціальних переписувачів, називаємих ліченцями, організували облік осіб, зобов'язаних сплачувати данину. Одночасно було утворено спеціальне податкове відомство. Організаційно воно будувалося за армійським зразком - татари запровадили посади податкових десятників, сотників, тисячників та темників. Російські літописи пишуть про нарахування ними тоді двох видів податків. Перший становила десятина (швидше за все, від виробленої сільськогосподарської продукції), так званий ясак. Другий був податок з обороту, так звану тамгу. Відрахування з обігу реалізованих товарів стосувалися насамперед торговців. Ці два види податі були основним джерелом поповнення скарбниці татар.

Пізніше слово "данина" стали замінювати терміном "вихід". Він і зустрічається в російських літописах найчастіше, хоча згодом у них з'являється термін "ясак". Друга кардинальна оцінка обсягів регулярних виплат на Русі відбулася 1275 року. Тоді від сплати податі та інших зборів було звільнено духовенство та чернецтво, а також усі їхні служителі та інші обслуговуючі церкви люди. Церковний обслуговуючий персонал, а також ремісників, сокольничих, ловчих, робітників та інших працівників, які працювали на користь церкви, заборонялося залучати до інших видів робіт. Це відповідало основним положенням релігійної політики татар, яка призводила до того, що священнослужителі в основному по відношенню до завойовників були налаштовані прихильно. Документи про звільнення від поборів, що видавалися ханами, дуже цінувалися митрополитами та дбайливо зберігалися.

Існували й інші види податі та фінансових навантажень. Податок на орану землю (сабанлик, або, російською, "поплужне"; сплачувався зазвичай натуральними продуктами - зерном, медом, воском), поштовий збір (ям), обов'язок, пов'язана із забезпеченням кіньми поштових станцій (улаг, або, російською, "підвод") ставилися до категорії "мито" (по-тюркськи "калан"). Сюди слід віднести і обов'язок забезпечення постом і їжею проїжджих чиновників, послів тощо. (Шусун або російською "корм").

Плата за користування мостами, або мостові гроші (мостовщина), а також мита стягувалися з усіх верств населення в однаковому розмірі. В одному з ярликів згадується і такий збір, як подорожня, що сплачувалася до кінця XV століття. Для військових потреб зазвичай вводився додатковий податок (німер чи немір, російською "запит"), від якого російське духовенство також звільнялося. Цей вид зборів запроваджувався іноді.

Податкова адміністрація

Не всі міста погодились виплачувати данину. Так, у 1262 році, коли хан Берке воював на Кавказі, а в Монголії йшла громадянська війна, спалахнули бунти у Володимирі, Суздалі та Ростові. Потрібні були всі дипломатичні якості Олександра Невського, щоб залагодити з Берке цей конфлікт. Пізніше, 1281 року, проти виплати податі виступив великий князь Володимирський Андрій, а 1340 року почалися хвилювання у Смоленську

Поряд із державними чиновниками - даругами, татари в окремих російських містах на постійній основі посадили ще представників хана - баскаків. Райони, як уже говорилося вище, об'єднувалися за десятковою системою у більші з'єднання, для управління якими була введена посада великого баскака, резиденція якого в 1269 була у Володимирі. Але в першій половині XIV століття сліди діяльності баскаків на теренах, що належали на північ Русі, зникають. Як їх помічників з'являються скарбники (казначеї) та отамани.

Іншими нижчими чиновниками податкового відомства були розподільники подушного податку, а також контролери постачання продовольством, збирачі (поборники) та стягувачі податку на орану землю (плужники).

Очевидно, практика здачі у найм права стягування податків застосовувалася повсюди. У літописах також згадується, що іноді татарські баскаки брали участь у військових походах князів, біля яких вони перебували. Іноді після повернення з Орди російських князів для наведення ладу на місця прибували спеціальні податкові службовці, як, наприклад, у 1326-1327 роках до Твері, у 1331-1332 роках до Києва. А 1444 року такий інспектор приїхав до Москви разом із князем Московським Василем II. Іноді хани і самі відправляли посланців для врегулювання питань виплати податі, як це зробив Тохтамиш у 1383-1384 роках.

Поступово хани вважали за краще покласти право на збори податі та інших виплат на самих російських князів. Але, незважаючи на це, баскаки ще довго залишалися в російських містах, що підтверджується в текстах договорів Москви з іншими князями. Згадки про них містяться в літописах, що належать навіть до XV століття. На території Русі вони сиділи у Володимирі, Твері, Москві, Тулі, Боровську, Рязані та інших містах.

Москва як головний збирач ординської данин

Російських князів, безсумнівно, порадувало покладання ханами на них питання збору податі, а не на татар. Тим самим їхня влада стала менш обмеженою. Спочатку данина надходила до Орди регулярно, але вже скоро князі стали утримувати значну її частину для своїх потреб. Так, в 1397 Мамай змушений був настійно просити московського князя Дмитра Донського платити йому данину в таких же розмірах, як і за Джамбека. Дмитро відхилив його прохання і продовжив робити виплати у знижених розмірах.

Така поведінка великого князя Московського є наочним показником ослаблення влади Золотої Орди, чий захід сонця проступив ще виразніше, коли в проміжок між 1395 і 1407 роками Москва періодично не платила взагалі жодної податі. Москва все частіше почала брати на себе прерогативу щодо виплати податі татарам іншими князівствами, що було закріплено у відповідних договорах, наприклад у 1481 році з князьми Углича та Волоколамська. А в 1504 році у своєму заповіті Іван III взагалі обмежив інших князів у правах на спілкування з Ордою, поклавши це право лише на свого старшого сина, поклавши тим самим кінець усіляким інтригам.

Особливий інтерес представляє договір із князем Угличським, оскільки в ньому наводяться відомості про величину виплат податі татарам у ті часи. З 1000 рублів, призначених для виплати податі, Москва забирала собі 100 рублів, 30 алтин і 3 гроші, а під час укладання договору з князем Волоколамським Іван III задовольнився 61 рублем, 10 алтинами і 1 грошима. Гроші, призначені для виплати податі, мали акумулюватися в Ярославлі.

Виплати з боку Москви почали проводити все рідше, а після (першого) взяття Казані в 1468 на ціле століття (до 1571) і зовсім припинилися. Потім Москва продовжувала виплату податі Кримському ханству до правління Петра I, приблизно до 1700 року.

Джерело: http://ttolk.ru/articles/rus_platila_v_zolotuyu_ordu_dan_v_20_dohodov